При обчисленні компенсації за весь час затримки з розрахунком при звільненні слід брати до уваги період у робочих днях. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №635/2084/16-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

 

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

1 березня 2017 року                  м.Київ                 №635/2084/16-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Гуменюка В.І.,
суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до ТОВ фірма «Елавус ЛТД», третя особа — Особа 7, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації за втрату частини доходу, за заявою ТОВ Фірма «Елавус ЛТД» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.08.2016,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року Особа 6 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він з 1.07.2010 працював у відповідача на посаді водія автомобіля, а 21.03.2014 був звільнений із займаної посади на підставі ст.36 Кодексу законів про працю за угодою сторін. Судовим наказом від 5.05.2014 з відповідача на його користь стягнено заборгованість із заробітної плати в розмірі 9662,14 грн., яка була виплачена в повному обсязі 3.12.2015.

Посилаючись на зазначені обставини, Особа 6 просив стягнути на свою користь із ТОВ 44242,51 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, а саме — з 22.03.2014 до 2.12.2015, а також 32077,05 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, з урахуванням індексу інфляції.

Харківський районний суд Харківської області рішенням від 13.05.2016 позов Особи 6 задовольнив частково: стягнув на його користь із ТОВ 44242,51 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 17309,98 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, а також вирішив питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд Харківської області рішенням від 7.07.2016 рішення Харківського районного суду Харківської області від 13.05.2016 змінив: зменшив розмір стягуваної компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати із 17309,98 грн. до 7005,05 грн., а також зменшив розмір стягуваного судового збору; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ВСС ухвалою від 26.08.2016 відмовив ТОВ фірма «Елавус ЛТД» у відкритті касаційного провадження на підставі п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.

У листопаді 2016 року до ВСУ звернулося ТОВ фірма «Елавус ЛТД» про перегляд ухвали ВСС від 26.08.2016 з підстави неоднакового застосування норм матеріального права, а саме — ст.117 КЗпП, що спричинило ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах, а також із підстави невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи свої доводи, заявник посилається на ухвалу ВСС від 10.06.2015, а також на постанову ВСУ від 21.01.2015.

У зв’язку із цим ТОВ просить скасувати ухвалені у справі рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ фірма «Елавус ЛТД», дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

Згідно з пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права в подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Згідно з ст.360⁴ ЦПК ВСУ задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Особа 6 із 1.07.2010 працював у ТОВ фірма «Елавус ЛТД» на посаді водія автомобіля.

21.03.2014 Особа 6 звільнився із займаної посади на підставі ст.36 КЗпП за угодою сторін.

Судовим наказом Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 27.03.2014 з ТОВ стягнуто на користь позивача заборгованість із заробітної плати.

Зазначена в судовому наказі сума заборгованості була виплачена Особі 6 3.12.2015.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що затримка у виплаті заробітної плати допущена з вини відповідача, а тому згідно з ст.117 КЗпП підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Керуючись положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 8.02.95 №100, суд обчислив середній заробіток шляхом множення середньоденного заробітку на число календарних днів у періоді затримки. При цьому суд апеляційної інстанції зменшив розмір стягуваної компенсації з огляду на величину приросту індексу споживчих цін за період невиплати сум.

Наданою для порівняння ухвалою від 10.06.2015 суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на відсутність вини роботодавця в такій затримці.

У наданому для порівняння судовому рішенні та в судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, встановлено різні фактичні обставини справ, що не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у побідних правовідносинах.

У постанові ВСУ від 21.01.2015 (№6-195цс14) міститься висновок про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в ст.116 КЗпП, є підставою для відповідальності, передбаченої ч.1 ст.117 цього кодексу. Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено порядком. При цьому слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата.

Отже, існує невідповідність оскаржуваного рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання усунення цієї невідповідності, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.

Відповідно до ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст.117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього кодексу за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими порядком.

Відповідно до п.5 розд.IV порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абз.1 п.8 розді.IV порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові ВСУ від 21.01.2015.

У справі, яка є предметом перегляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, при нарахуванні загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку обчислив її шляхом множення середньоденної заробітної плати на число календарних, а не робочих днів у періоді затримки, що суперечить змісту зазначених вище норм права та практиці їх застосування.

З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Разом з тим для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно з’ясувати обставини, без установлення яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.

Оскільки суди попередніх інстанцій цього не зробили, а ВСУ відповідно до положень стст.355, 360² ЦПК не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та давати їм оцінку, то це перешкоджає ухвалити нове рішення у справі.

З огляду на викладене ухвалені у справі рішення слід скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись стст.355, 360³, 360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ТОВ фірма «Елавус ЛТД» задовольнити.

Ухвалу ВСС від 26.08.2016, рішення Апеляційного суду Харківської області від 7.07.2016 та рішення Харківського районного суду Харківської області від 13.05.2016 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

 

ІНФОРМАЦІЮ ВЗЯТО З:

http://zib.com.ua/

РУБРИКА — НОВИНИ