Фабула судового акту: Диспозиція частини 1 статті 126 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за Керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред’явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка».
Таким чином із наведеного вбачається, що саме відсутність або ненадання на вимогу працівника поліції страхового полісу тягне за собою адмінвідповідальність.
У даній справі водій у порядку адміністративного судочинства оскаржив постанову про притягнення його до відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП. При цьому згідно вказаної постанови, водій на вимогу працівників поліції надав останнім посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, однак не пред’явив полісу обов’язкового страхування.
При цьому факту не надання полісу позивачем не оскаржувалось.
Рішенням суду першої інстанції у позові відмовлено.
Проте, з таким рішенням не погодився апеляційний адміністративний суд, який рішення суду першої інстанції скасував та у позові відмовив виходячи з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
На думку апеляційного суду суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у позивача обов’язку пред’явити поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки сама по собі наявність у централізованій базі даних Моторного (транспортного) страхового бюро України відомостей щодо діючого на час винесення оскаржуваної постанови поліса обов’язкового страхування на автомобіль позивача свідчить про відсутність порушень ПДР України з боку позивача.
Переглядаючи вказану справу КАС зробив досить цікаві висновки, які полягають у наступному.
Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред’явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Водночас відповідно до статті 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов’язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів — на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред’являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, — страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За положеннями ст. 53 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Виходячи з наведених вище правових норм право органів Національної поліції перевіряти наявність чинного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності кореспондується із обов’язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред’явити такий поліс. Сама по собі наявність чинного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності не спростовує факту адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, об’єктивна сторона якого полягає, зокрема, у непред’явленні відповідного договору на вимогу працівників поліції.
ПОСТАНОВА
Іменем України
13 березня 2019 року
м.Київ
справа №686/15383/17
адміністративне провадження №К/9901/1492/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Смоковича М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління патрульної поліції у м. Хмельницькому Департаменту патрульної поліції України на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року (судді: Граб Л.С., Біла Л.М., Гонтарук В.М.) у справі №686/15383/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління патрульної поліції у м. Хмельницькому Департаменту патрульної поліції України про скасування постанови,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції у м. Хмельницькому, в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову від 29.07.2017 серії АР №923059, винесену посадовою особою управління патрульної поліції у м. Хмельницькому Департаменту патрульної поліції, про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) та закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення у зв’язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 серпня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову, якою позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову про адміністративне правопорушення від 29 липня 2017 року серії АР №923059 про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 425,00 гривень за порушення частини першої статті 126 КУпАП. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що оскаржувана постанова винесена на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Так, в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що 29 липня 2017 року приблизно о 9 год. 10 хв. за участі автомобіля Мерседес Бенц, д.н.з. НОМЕР_1, яким керував позивач, сталася дорожньо-транспорна пригода.
Після прибуття на місце події працівники поліції попросили ОСОБА_2 надати для перевірки наступні документи: посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.
Позивач надав працівникам поліції посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, однак не пред’явив полісу обов’язкового страхування.
Вказана обставина позивачем не заперечується.
29 липня 2017 року інспектором роти №3 батальйону УПП в м. Хмельницькому лейтенантом поліції Нащубським О.О. винесено постанову у справі про адміністративне порушення серії АР №923059 відносно ОСОБА_2 за порушення п. 2.1 ґ Правил дорожнього руху України (далі — ПДР України), якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі частини першої статті 126 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.
Вважаючи вищеозначену постанову протиправною та такою, що порушує його права, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до вимог ПДРУкраїни, позивач як водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та зобов’язаний його пред’явити на вимогу інспектора патрульної поліції.
Натомість суд апеляційної інстанції вказав на те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, з огляду на що дійшов висновку про необґрунтованість та протиправність оскаржуваної постанови та, як наслідок, наявність підстав до її скасування.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, з огляду на наступне.
Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов’язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з’ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото — і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови встановлення події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі — Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов’язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно підпунктом «ґ» п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Згідно із пунктом 2.4 ПДР України, на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред’явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1.
Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред’явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 не заперечує факт непред’явлення страхового поліса для перевірки на вимогу працівника поліції.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 серпня 2017 року,зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у позивача обов’язку пред’явити поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки сама по собі наявність у централізованій базі даних Моторного (транспортного) страхового бюро України відомостей щодо діючого на час винесення оскаржуваної постанови поліса обов’язкового страхування на автомобіль Mercedes Benz, д.н.з. НОМЕР_1, виданого ПАТ «Українська акцiонерна страхова компанiя АСКА», свідчить про відсутність порушень ПДР України з боку позивача.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII, водій зобов’язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів — на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред’являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, — страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно зі статтею 53 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції, що мають право здійснювати контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Виходячи з наведених вище правових норм право органів Національної поліції перевіряти наявність чинного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності кореспондується із обов’язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред’явити такий поліс. Сама по собі наявність чинного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності не спростовує факту адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, об’єктивна сторона якого полягає, зокрема, у непред’явленні відповідного договору на вимогу працівників поліції.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції по своїй суті є правильним. У свою чергу, Вінницький апеляційний адміністративний суд неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого помилково скасував рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З урахуванням вищенаведеного постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року підлягає скасуванню, а постанова Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 серпня 2017 року — залишенню в силі.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Управління патрульної поліції у м. Хмельницькому Департаменту патрульної поліції України задовольнити.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року скасувати.
Постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 серпня 2017 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
ІНФОРМАЦІЮ ВЗЯТО З https://protocol.ua/