Фабула судового акта: Правові висновки, що містяться в цьому судовому рішенні, не нові, але не втратили своєї актуальності з огляду на те, що досить тривалий період часу складалась протилежна судова практика відносно нарахування трьох відсотків річних та індексу інфляції при стягненні заборгованості за житло-комунальні послуги. Пояснюється це, зокрема тим, що в процесі прийняття спеціального закону — Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відповідні зміни до Цивільного Кодексу України не розглядалися та не приймалися. Відтак, можна стверджувати, що застосування пені за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, передбачене Законом України «Про житлово-комунальні послуги», не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, зокрема, зобов’язання сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Отже, судом першої інстанції постановлене рішення, яким з двох власників житла солідарно стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю (позивач), що є управителем житлових будинків та споруд, заборгованість у сумі 4 823,02 грн; інфляційні витрати у сумі 649,93 грн; 3 % річних у сумі 140,18 грн. Рішення, залишене без змін апеляційним судом мотивоване тим, що відповідачі фактично користувались наданими житлово-комунальними послугами з боку позивача, але в силу того, що договір між ними та останнім не укладався, не сплачували кошти за надання таких послуг.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду дійшов з цими рішеннями погодився і дійшов висновку, що закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма про відповідальність боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених в ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Як видно з рішення Суду, інфляційний нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов’язання, вираженого в національній валюті, і 3% річних від простроченої суми полягають у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредитору.
У зв’язку з цією темою було б доречним нагадати, що за змістом статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму стягнення входять до складу грошового зобов’язання, і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу (див., наприклад, постанови ВСУ від 14 листопада 2011 року № 6-40цс11, від 06 червня 2012 року № 6-49цс12, від 30 жовтня 2013 року № 6-59цс13, вiд 30 березня 2016 року № 6-2168цс15, вiд 06 квітня 2016 року № 6-352цс16, вiд 16 листопада 2016 року № 6-1286цс16, вiд 21 грудня 2016 року № 6-1003цс16)
Аналізуйте судовий акт: ВС/ВП: У разі скасування рішень про встановлення плати за надані житлово-комунальні послуги ціна за надання останніх має бути перерахована (ВС/ВП № 757/31606/15-ц від 16.01.2019)
Постанова
Іменем України
18 березня 2019 року
м. Київ
справа № 210/5796/16-ц
провадження № 61-1647св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач — Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР»,
відповідач — ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 квітня 2017 року у складі судді Ступак С. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР» (далі — ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачі є власниками квартири АДРЕСА_1. ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» є управителем житлових будинків та споруд у Дзержинському районі м. Кривого Рогу, зокрема житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, та знаходяться на його обслуговуванні.
Позивач зазначає, що за період з 01 січня 2015 року по 01 вересня 2016 рік надав відповідачам житлово-комунальні послуги на суму 4 823,02 грн. 04 жовтня 2016 року Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за заявою ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» було видано судовий наказ про стягнення заборгованості з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який 01 листопада 2016 року було скасовано, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду.
На підставі вищевикладеного ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» просило стягнути з відповідачів солідарно заборгованість у сумі 4 823,02 грн, інфляційні витрати у сумі 649,93 грн, 3% річних у сумі 140,18 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 квітня 2017 року позов задоволено.
Стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» заборгованість у сумі 4 823,02 грн; інфляційні витрати у сумі 649,93 грн; 3 % річних у сумі 140,18 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі фактично користувались наданими житлово-комунальними послугами з боку позивача, але в силу того, що договір між ними та останнім не укладався, не сплачували кошти за надання таких послуг. Отже, оскільки відповідачі не сплачують за користування наданими житлово-комунальними послугами, заборгованість по яких підлягає стягненню в судовому порядку.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що укладення договору про надання житлово-комунальних послуг є обов’язком споживача. Відмова споживача послуг від укладення договору суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України, статей 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Споживачі зобов’язані оплачувати житлово-комунальні послуги. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій, залишено поза увагою, що відповідачі не відмовляються від оплати за фактично спожиті ними житлово-комунальні послуги, проте для з’ясування об’єму виконаних робіт, а також за для коректного нарахування наявної заборгованості, судам слід було з’ясувати площу прибудинкової території будинку № 24 на вул. Володимира Бизова м. Кривого Рогу, на яку розповсюджуюся обов’язки позивача щодо утримання прибудинкової території.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» зазначає, що у спірний період надавав житлово-комунальні послуги з утримання будинків та прибудинкової території відповідачам, своєчасно, безперебійно та належної якості, що підтверджується відсутністю актів-претензій. Отже, суди обґрунтовано послалися на правову позицію Верховного Суду України, згідно з якою споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, і відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг в такому випадку не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати у повному розмірі.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Суди встановили, що рішенням Виконавчого комітету Криворізької міської ради від 14 грудня 2011 року за № 419 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для населення Центрально-Міського району м. Кривого Рогу» установлено тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для населення Дзержинського району м. Кривого Рогу по кожному будинку окремо.
Рішенням Виконавчого комітету Криворізької міської ради від 27 грудня 2011 року № 435 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для власників (орендарів) нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках) у місті Кривому Розі» установлено періодичність та строки виконання робіт на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, порядок проведення перерахунків за ненадані або надані не в повному обсязі послуги для всіх категорій споживачів.
Відповідно до Договору про надання послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків і споруд по житловим будинкам Дзержинського району від 27 грудня 2013 року, укладеного між Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому міськради (Замовник) та ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» (Управитель), дислокації житлових будинків Дзержинського району на 01 січня 2015 року, вказане товариство є управителем житлових будинків та споруд у Дзержинському районі м. Кривого Рогу, зокрема житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, та останні знаходяться на його обслуговуванні.
Власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 і ОСОБА_5
Згідно з інформацією про стан особового рахунку, відкритого на ім’я ОСОБА_4 і ОСОБА_5, підтверджено факт несплати наданих позивачем послуг за період з 01 січня 2015 року по 01 грудня 2016 року за тарифами, встановленими рішенням Виконавчого комітету Криворізької міської ради «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для населення Дзержинського району м. Кривого Рогу» № 419 від 14 грудня 2011 року, що призвело до утворення заборгованості за вказаний період в розмірі 4 823,02 грн.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Утримання будинків і прибудинкових територій — господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов’язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов’язку оплачувати надані йому послуги.
Установлено, що у період з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2016 року позивач надавав послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою АДРЕСА_1 що підтверджується наявними в матеріалах справи картками фактичної собівартості утримання будинку за вказаною адресою; розрахунком належних до стягнення платежів, який здійснено відповідно до періоду надання послуг та площі житлового приміщення за тарифами, встановленими виконавчим комітетом Криворізької міської ради; цей розрахунок перевірено судом.
З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов’язанням, в якому, серед інших прав і обов’язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов’язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) — вимагати сплату грошей за надані послуги.
Крім того, обов’язок сплатити за надані й спожиті послуги випливає також з положення частини першої статті 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов’язки випливають із дій осіб, що передбачені актом цивільного законодавства. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України та статей 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов’язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання.
Закріплена у пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов’язання, вираженого в національній валюті, та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.
На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, встановивши наявність у відповідачів заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів виниклої суми заборгованості із урахуванням 3 % річних від простроченої суми та індексу інфляції.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 щодо не надання належної якості житлово-комунальних послуг та у зв’язку із цим, завищеного розрахунку заборгованості, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачі у встановленому законом порядку не відмовлялись від надання послуг позивачем, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, відповідачами надано не було.
Інші доводи касаційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень щодо фактичного отримання відповідачами послуг, за які ними здійснено оплату, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк