ВС/КЦС: Законом не передбачено можливості передачі у власність/користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований такий будинок, або її частини (ВС/КЦС № 263/68/17 від 18.03.2019)

ВС/КЦС: Припис про відповідальність боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних (ВС/КЦС, № 210/5796/16-ц, 18.03.19)
28.03.2019
ВС/КАС: Наявність укладеного договору страхування цивільної відповідальності не звільняє водія від обов’язку пред’явити працівнику поліції для перевірки поліс обов’язкового страхування (ВС/КАС у справі № 686/15383/17 від 13.03.2019)
28.03.2019

ВС/КЦС: Законом не передбачено можливості передачі у власність/користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований такий будинок, або її частини (ВС/КЦС № 263/68/17 від 18.03.2019)

Фабула судового акту: Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Однак постає питання – чи розповсюджуються положення цієї норми на землі багатоквартирних будинків? Виявляється, що – ні.

У даній справі власник квартири у багатоквартирному будинку звернувся до міської ради за дозволом на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування нежитлової прибудови до квартири.

Проте, у задоволенні такої заяви органом місцевого самоврядування було відмовлено на підставі того, що на запитуваній заявником ділянці знаходиться самовільно збудована нежитлова прибудова, на яку правовстановлюючі документи відсутні.

Така відмова стала підставою для звернення до суду із позовом про скасування вказаного рішення міської влади.

Судами першої та апеляційної інстанції у задоволенні позову було відмовлено.

Із таким рішенням погодився і Касаційний цивільний суд який у своїй постанові вказав наступне.

Відповідно до статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації. У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку майнові права на земельну ділянку, на якій розташовано такий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, зберігаються за співвласниками багатоквартирного будинку.

Із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об’єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку».

У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

Водночас доводи позивача про те, що йому на праві власності належить квартира разом із прибудованим на прибудинковій території багатоквартирного будинку балконом, у зв’язку з чим до нього, на підставі статті 377 ЦК Українистатті 120 ЗК України, перейшло право користування земельною ділянкою і він має право на розробку проектної документації на відведення земельної ділянки, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини першої статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на квартиру у багатоквартирному будинку, право користування на земельну ділянку не переходить.

Аналізуйте судовий акт: Законодавство розділяє поняття допоміжного та нежилого приміщення тому мешканці квартир будинку не є співвласниками останніх, а їх відчуження без згоди мешканців є правомірним (справа № 462/6805/14, 12.06.17)

Самовільно використовуючи підвальне приміщення, комунальне підприємство порушує права власників будинку розпоряджатись спільною сумісною власністю, що є підставою для його звільнення (Апеляц. суд Волинської області, № 161/2931/16-ц, 15.11.16)

Отримавши заяву громадянина щодо надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність, орган влади повинен у місячний строк розглянути її та прийняти рішення у формі розпорядження (справа № К/9901/1944/18, 23.01.18)

Оскільки предметом позову було визнання протиправною та скасування рішення про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, така справа підпадає під юрисдикцію адміністративного суду (спр. б/н, 18.10.17)

Постанова

Іменем України

18 березня 2019 року

м. Київ

справа № 263/68/17

провадження № 61-13354св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_4,

відповідач —  Маріупольська міська рада Донецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 травня 2017 року у складі судді Музики О. М. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 12 липня 2017 року у складі колегії суддів: Биліни Т. І., Лопатіної М. Ю., Принцевської В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Маріупольської міської ради Донецької області про скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що 01 грудня 2016 року Маріупольською міською радою Донецької області прийнято рішення «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 у Приморському районі міста громадянці ОСОБА_4», яким їй відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,0019 га для обслуговування нежитлової прибудови до квартири АДРЕСА_1. Підставою для відмови у видачі указаного дозволу стало те, що на запитуваній позивачем ділянці знаходиться самовільно збудована нежитлова прибудова, на яку правовстановлюючі документи відсутні.

Позивач вважає таке рішення безпідставним та незаконним, оскільки на нежитлову прибудову АДРЕСА_2 вона має правовстановлюючий документ, а саме: свідоцтво про право власності від 29 липня 2015 року на квартиру, в технічному паспорті якої зазначено балкон, яке є чинним і яке нею було додано до матеріалів для прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,0019 га для обслуговування нежитлової прибудови до указаної квартири.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_4 просила скасувати рішення Маріупольської міської ради від 01 грудня 2016 року № 7/13-990 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 у Приморському районі міста громадянці ОСОБА_4».

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області  від 26 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю Маріупольської міської ради. Підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стало те, що на зазначеній земельній ділянці знаходиться самовільно збудована нежитлова прибудова. Отже, відсутні правові підстави для задоволення позову.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 12 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що  позивач не надала належних та переконливих доказів, що їй належить балкон площею 18,6 кв.м.  При цьому зазначив, що доводи апеляційної скарги, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції порушив її право власності на вказану квартиру визнавши переобладнаний балкон самовільно збудованою прибудовою є необґрунтованними.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,  ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій, залишено поза увагою, що визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду, оскільки нормами статті 120 ЗК України закріплено принцип цілісності об’єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розташований.  Тому, до ОСОБА_4, як до власника квартири до складу якої входить прибудова перейшло право користування земельною ділянкою та з метою добросовісності користування земельною ділянкою та сплати до місцевого бюджету орендної плати позивач зазначає, що бажає укласти договір оренди земельної ділянки під прибудовою.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 липня 2015 року та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 29 липня                    2015 року ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності належить квартира АДРЕСА_3, загальною площею 61,4 кв. м, житловою площею 29,8 кв. м.

Відповідно до фотокопії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1, виготовленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральне БТІ» від 29 липня 2015 року, указана квартира розташована на 1 поверсі 5 поверхового будинку, житловою площею 29,8 кв. м, у тому числі 1-а кімната — 17,5 кв. м, 2-а кімната — 12,3 кв.м, кухня площею 6,1 кв. м, вбиральня (сполученої) — 2,9 кв. м, коридор — 4,6 кв. м, вбудована шафа — 1,5 кв. м. Квартира обладнана балконом площею 16,5 кв. м.

Рішенням Маріупольської міської ради від 01 грудня 2016 року відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0019 га для іншої житлової забудови (обслуговування нежитлової прибудови до квартири № 22) по АДРЕСА_2 у Приморському районі міста громадянці  ОСОБА_4

Підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стало те, що на запитуваній земельній ділянці знаходиться самовільно збудована нежитлова прибудова, правовстановлюючі документи відсутні.

Відповідно до відповіді Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради від 03 березня 2017 року на запит суду першої інстанції, відповідно до бази даних реєстру дозвільних документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України станом на 03 березня 2017 року запитувана інформація про надання дозволу на будівництво прибудови, розташованої по проспекту Нахімова у м. Маріуполі, та введення її в експлуатацію відсутня.

Відповідно до статті 42 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття рішення 01 грудня 2016 року Маріупольською міською радою Донецької області) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації. У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку майнові права на земельну ділянку, на якій розташовано такий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, зберігаються за співвласниками багатоквартирного будинку.

Із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об’єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від  11 жовтня  2002 року № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку».

У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

Установлено, що до прийняття Маріупольською міською радою Донецької області оскаржуваного рішення, земельна ділянка не передавалася у користування власників квартир будинку № АДРЕСА_1, відсутні належні та допустимі докази, які б указували на створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, отже   спірна земельна ділянка є комунальною власністю Маріупольської міської ради.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суди попередніх інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що їй на праві власності належить указана квартира разом із прибудованим на прибудинковій території багатоквартирного будинку балконом, у зв’язку з чим до неї, на підставі статті  377 ЦК Українистатті  120 ЗК України, перейшло право користування спірною земельною ділянкою і вона має право на розробку проектної документації на відведення земельної ділянки, не заслуговують на увагу, оскільки  відповідно до частини першої статті  377 ЦК України та статті  120 ЗК України до особи, яка набула право власності на квартиру у багатоквартирному будинку, право користування на земельну ділянку не переходить.

Доводи касаційної скарги про те, що на балкон видано свідоцтво про власності, не заслуговують на увагу, оскільки це не підтверджено належними та допустимими доказами, з самого свідоцтва, яке міститься в матеріалах справи, вбачається лише право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Інші доводи касаційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані  рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій  не спростовують.

Керуючись статтями 400401416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області  від 12 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

ІНФОРМАЦІЮ ВЗЯТО З https://protocol.ua/