Питання про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є перешкодою для завершення судового провадження. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №755/6665/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

 

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

22 березня 2017 року              м.Київ                 №755/6665/15-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Лященко Н.П.,
суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою Особи 5 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, за заявою Особи 5 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.10.2016,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року Особа 5 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа №755/6665/15-ц, виданого Дніпровським районним судом м.Києва 26.05.2015, таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 4.08.2016 визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист №755/6665/15-ц, виданий Дніпровським районним судом м.Києва 26.05.2015 за ухвалою цього ж суду від 26.05.2015 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 19.12.2014 у справі про стягнення на користь ПАТ «Укрсоцбанк» з Особи 5 як поручителя заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 20.09.2016 ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 4.08.2016 скасовано та в задоволенні заяви Особи 5 відмовлено.

Ухвалою ВСС від 13.10.2016 касаційну скаргу Особи 5 повернуто заявнику на підставі п.2 ч.1 ст.324 Цивільного процесуального кодексу.

У поданій до ВСУ заяві про перегляд судового рішення Особа 5 просить скасувати постановлену у справі ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу для розгляду до суду касаційної інстанції з передбаченої п.2 ч.1 ст.355 ЦПК підстави — неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, а саме — ст.324 цього кодексу.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення Особа 5 посилається на ухвали ВСС від 31.07.2014, 9.12.2015, 24.02.2016 та постанову ВСУ від 13.04.2016.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

За положенням п.2 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності чи встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

За змістом ст.360⁴ ЦПК, суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.2 ч.1 ст.355 цього кодексу, якщо встановить, що рішення є незаконним.

Повертаючи Особі 5 касаційну скаргу на ухвалу суду касаційної інстанції, касаційний суд вважав, що оскаржуване рішення не підлягає касаційному оскарженню відповідно до п.2 ч.1 ст.324 ЦПК.

Разом з тим ВСС відкрив касаційне провадження та 31.07.2014 розглянув по суті касаційну скаргу на ухвалу суду про відмову в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, і відхилив її.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.

Надані заявником ухвали ВСС від 9.12.2015 та 24.02.2016 не можуть бути прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, оскільки цими ухвалами відкрито провадження та витребувано справу із суду першої інстанції, призначено справу до розгляду. Отже справи, рішення в яких надані заявником, у касаційному порядку не переглядались, а тому не є рішеннями, на які слід посилатись як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм права.

Постанова ВСУ від 13.04.2016, яка надана заявником на підтвердження доводів заяви, містить висновок про те, що ухвала суду про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є перепоною в завершенні судового провадження, оскільки така ухвала унеможливлює виконання рішення про задоволення вимог кредитора, тому перешкоджає подальшому розгляду та провадженню у справі.

Вирішуючи питання про усунення невідповідності в застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми процесуального права, Cудова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження рішень у суді касаційної інстанції.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Порядок та підстави касаційного оскарження судових рішень урегульовано в гл.2 розд.V ЦПК.

Згідно із ч.1 ст.324 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи обов’язки, мають право оскаржити в касаційному порядку:

1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення й ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані в пп.1, 3, 4, 13—18, 20, 24—29, 31—33 ч.1 ст.293 цього кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку й ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід’ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов’язання адміністративних органів виконувати рішення (п.40 рішення від 19.03.97 у справі «Горнсбі проти Греції»).

Згідно з ст.1 закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

З огляду на зазначене питання про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є перешкодою для завершення судового провадження.

Ураховуючи зазначене, суд касаційної інстанції безпідставно повернув касаційну скаргу Особи 5, подану на ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 20.09.2016.

Отже, ухвалою ВСС від 13.10.2016 суд касаційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме — ст.324 ЦПК.

З огляду на зазначене ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду касаційної інстанції для вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись стст.355, 360³, 360⁴ ЦПК, Cудова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 5 задовольнити.

Ухвалу ВСС від 13.10.2016 скасувати, справу передати до суду касаційної інстанції для вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

 

ІНФОРМАЦІЮ ВЗЯТО З:

http://zib.com.ua/

РУБРИКА — НОВИНИ