Процес витіснення міноритарних акціонерів не суперечить вимогам Конституції та гарантіям Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо непорушності права приватної власності. Судова практика країн Європейського Союзу вказує на пріоритет суспільного інтересу над приватним.

Непотрібні папери?

У зв’язку з підписанням Президентом закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах» від 23.03.2017 №1983-VIII започатковано процес реформування корпоративних правовідносин. Головною метою проголошено системне реформування корпоративного управління в українських акціонерних товариствах за стандартами ЄС.

Вітчизняна система законодавства імплементує механізми реалізації права squeeze-out (надання права власнику 95% акцій товариства вимагати від міноритаріїв обов’язкового продажу належних їм акцій) та sell-out (право міноритаріїв вимагати обов’язкового придбання за справедливою ціною акцій, що їм належать, від власника 95% акцій товариства).

Механізм витіснення міноритарних акціонерів ґрунтується на привілеюванні суспільних (публічних) інтересів над приватними, оскільки забезпечення захисту та реалізації прав осіб, які володіють незначним відсотком акцій, є непропорційною витратам і ризикам мажоритарного акціонера й, відповідно, самого акціонерного товариства як суб’єкта господарювання.

Так, у разі набуття акціонером пакета акцій у розмірі понад 95%, міноритарні акціонери практично втрачають можливості впливати на діяльність товариства та прийняття рішень загальними зборами, оскільки в законі «Про акціонерні товариства» передбачено, що основні права, які гарантують залучення до участі в управлінні товариством, виникають в акціонерів, які сукупно володіють 10 й більше відсотками акцій. При цьому ліквідність цінних паперів міноритарія знижується, через що він стикається зі складнощами в процесі реалізації акцій на фондовому ринку та несе тягар витрат на послуги депозитарних установ.

Відповідно до проведених досліджень нині в Україні розміри дрібних пакетів акцій становлять близько 0,0001—0,01%. У такому разі міноритарні акціонери не лише не мають важелів впливу на управління товариством та змоги ефективно реалізувати інші права, які походять від володіння цінними паперами, а й несуть збитки від володіння акціями. Такий стан справ є негативним як для міноритарних, так і для мажоритарних акціонерів.

Наприклад, у процесі проведення загальних зборів акціонерів товариства, 5% акцій якого належать великій кількості осіб, організація та проведення зборів стає ускладненою й витратною, оскільки кожному з акціонерів необхідно надіслати повідомлення про проведення загальних зборів і проект порядку денного. Втім, акціонери, які володіють 5% акцій, є тією меншістю, яка фактично не зможе вплинути на прийняття рішень загальними зборами.

З позиції ж домінуючого акціонера існують економічні ризики як для власних коштів, так і для економічної безпеки товариства, оскільки, якщо хоча б один із міноритаріїв доведе, що його було неналежним чином повідомлено або взагалі не повідомлено про проведення загальних зборів АТ, виникає правова підстава для визнання рішень таких зборів недійсними, а це тягне за собою відповідні правові й економічні наслідки.

Можливі маніпуляції та зловживання з боку не тільки мажоритарія, а й міноритаріїв, які намагаються будь-яким чином ускладнити діяльність товариства лише з однією метою — отримати за власний пакет акцій ціну, яка виходить за межі ринкової та розумної.

Конституції дотримано

Зворотним боком медалі є факт володіння особами на праві приватної власності певною кількістю акцій, хай навіть і незначною. А згідно із ч.4 ст.41 Конституції «ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним». Виникає закономірне запитання: а чи не порушується або обмежується право приватної власності на акції міноритарних акціонерів? Із цього приводу відповідь має бути категоричною: ні, не порушується, й ось чому.

Група експертів високого рівня з корпоративного права ЄС у своєму звіті «Щодо питань, які стосуються пропозицій про поглинання» наголосила: право власності захищається в більшості країн Євросоюзу на конституційному рівні та до того ж гарантується конвенцією. Гарантії, закріплені в цих положеннях, роблять можливим позбавити особу її власності, лише якщо це зумовлено суспільними інтересами. При цьому має бути виплата належної компенсації.

Судова практика країн ЄС затвердила розуміння права squeeze-out як такого, що не має тлумачитися крізь призму невідповідності гарантіям, передбаченим в їхніх конституціях та конвенції. Оскільки таке право має застосовуватися не тільки з огляду на приватні інтереси. Із цього приводу існують окремі рішення верховних судів: Франції (від 29.04.97, «Association de défense des actionnaires minoritaires et autres against SociétéGénérale et autres») та ФРН (від 27.04.99, DAT/Altana та 23.04.2000, «Moto Meter»).

Помірковане співвідношення суспільного й приватного інтересів становить основу розбудови демократичної та правової держави, націленої на досягнення ефективної та конкуренто спроможної ринкової економіки. Так, якщо приватний інтерес міноритарних акціонерів полягає в збереженні певного відсотка акцій АТ й отриманні відповідних дивідендів, то суспільний (публічний) виявляється в ефективному управлінні окремими товариствами та, відповідно, ліквідності ринку цінних паперів.

Особливість реалізації механізму squeeze-out передбачає наявність такої меншості акціонерів, яка є незначною порівняно з мажоритаріями, та справедливої компенсації за акції. Саме тому використання механізму squeeze-out, з погляду суспільних інтересів, є справедливим.

Це твердження знайшло відображення й у рішенні ЄСПЛ у справі «Bramelid v. Sweden» від 12.10.82, відповідно до якого процедура squeeze-out була визнана такою, що не порушує конвенції. Зазначений прецедент був прийнятий в усьому світі.

ІНФОРМАЦІЮ ВЗЯТО З:

http://zib.com.ua/

РУБРИКА — НОВИНИ